Сьогодні, 29 серпня, у Богородчанах на Алеї Героїв відбулося пам’ятне віче «Сонце Героїв не згасає», приурочене Дню пам’яті захисників України. Також були відкриті пам’ятні стенди загиблим Героям Гречанюку Степану, Сікорі Олександру, Тимківу Івану.
Десять років тому – у ніч з 28 на 29 серпня 2014 року – для українських військових, які опинилися в оточенні в Іловайську, мали відкрити гуманітарний коридор. Близько восьмої ранку абсолютно без зброї, втомлені та виснажені, українські захисники організованими колонами почали рух з міста за попередньо домовленими маршрутами. Колони були розстріляні, так званий «зелений коридор» перетворився на прапор останнього бою: чорна земля стала червоною від крові. Поруч були поля, встелені соняшниками, які тягнулися до блакитного неба. Символом скорботи за загиблими на Донбасі українськими воїнами стали ці квіти.
Селищний голова Ростислав Заремба та секретар селищної ради Роман Мотуз поклали квіти до пам’ятного знака на Алеї Героїв.
Разом із священниками присутні мовили «Отче Наш» та «Богородице Діво» за душі загиблих, бо ми молитимемося за Героїв допоки битиметься серце України.
І щеміло серце під час пісенних номерів у виконанні Софії Дерев’янко і Діани Проць, від слів ведучої віча Руслани Глебчук.
Але сонях не просто уособлює історичну мужність українських воїнів, це й про зернятка, що обов’язково проростуть. Адже Україна для кожного із загиблих воїнів – це є сонце в його душі, яке зігрівало і надихало на захист свого дому.
На жаль, війна не зупиняється… І Алея Героїв стала ще довшою. Ще більше наших Захисників тепер назавжди будуть нагадувати нам про мужність і самопожертву тих, хто віддав своє життя за Україну.
Захисник Сікора Олександр з Іваниківки захищав Вітчизну у лавах 33-ї окремої механізованої бригади і з лютого 2024 вважався зниклим безвісти. Більше року вважався зниклим безвісти. Вдалося встановити, що захисник загинув у ході виконання бойового завдання 18 лютого 2024 року біля н.п. Побєда Покровського району Донецької області.
Захисник Гречанюк Степан із Забережжя воював з травня 2023 року, до мобілізації був працівником комунального водоканалу в Богородчанах. У той період воїн виконував небезпечні бойові завдання, забезпечуючи ротацію особового складу і доставляючи боєприпаси на десятки кілометрів вглиб ворожої території. Пізніше Степан виконував бойові завдання на Донеччині. Під час виконання одного з них, 19 червня 2025 року, біля села Шахове Краматорського району воїн отримав важкі поранення та опіки від прямого влучання ворожого дрона.
Захисник Тимків Іван з села Грабовець (родом із села Горохолина) з 30 травня 2025 вважався зниклим безвісти. Був стрільцем-санітаром, загинув під час виконання бойового завдання біля села Юнаківка Сумської області.
Кожен Герой – це ціле життя, це ціла історія незламної боротьби за нашу незалежність, за нашу рідну землю. Кожен Герой – це ще одна доля, що обірвалася на полі бою. Кожен Герой – це незагойна рана, це частинка нашої історії, написана кров’ю найкращих синів. Кожен Герой – це наш біль і наша гордість…
Згадаймо сьогодні кожного захисника й захисницю, які поклали свої життя за Україну. 29 серпня – ми пам’ятаємо…
